Аденоїди — це не хвороба, а орган: глотковий мигдалик, який є у кожної дитини й у нормі працює як частина імунного захисту. Проблемою вони стають лише тоді, коли розростаються настільки, що перекривають носове дихання та вихід слухової труби. Пік припадає на 3–7 років, після чого тканина зазвичай починає зменшуватися самостійно.

Як виглядає типова картина

Батьки рідко приходять зі скаргою «аденоїди». Приходять із тим, що дитина:

  • постійно дихає ротом, особливо уві сні, спить із закинутою головою;
  • хропе, а іноді на кілька секунд перестає дихати уві сні;
  • говорить «у ніс», голос став глухуватим;
  • погано чує, перепитує, робить телевізор гучнішим;
  • хворіє майже безперервно, нежить не минає тижнями;
  • млява вдень, погано концентрується, гірше набирає вагу.

Ступені та що вони насправді означають

Ступінь визначають за тим, наскільки аденоїдна тканина перекриває носоглотку: I — приблизно на третину, II — до двох третин, III — майже повністю. Але рішення ухвалюють не за цифрою у висновку.

Дитина з II ступенем, яка не спить уночі й не чує на уроках, потребує лікування більше, ніж дитина з III ступенем, яка вільно дихає носом і добре росте. Лікують дитину, а не ступінь.

Чому страждає слух

Збільшений глотковий мигдалик механічно перекриває глоткове вічко слухової труби. Середнє вухо перестає вентилюватися, у барабанній порожнині накопичується рідина — розвивається ексудативний отит. Він не болить, тому його часто помічають пізно: дитина просто «неуважна». Тому при аденоїдах обов'язково роблять тимпанометрію та перевіряють слух.

Консервативна тактика

Починають з неї завжди, коли немає нічних апное та стійкої втрати слуху:

  1. Сольові промивання носа — регулярно, а не курсами по 5 днів.
  2. Інтраназальні кортикостероїди — основа доказового лікування, курс щонайменше 6–8 тижнів під контролем лікаря. У частини дітей вони дають достатнє зменшення тканини й дозволяють уникнути операції.
  3. Лікування супутнього — алергічного риніту, риносинуситу, рефлюксу. Без цього аденоїди швидко «повертаються».
  4. Контрольна ендоскопія через 2–3 місяці — оцінюють не скарги, а реальну картину.

Антибіотики при неускладнених аденоїдах не потрібні. «Розсмоктувальних» препаратів, які доказово зменшують аденоїдну тканину, не існує.

Коли потрібна операція

  • синдром обструктивного апное сну — зупинки дихання, неспокійний сон, денна сонливість;
  • стійкий ексудативний отит зі зниженням слуху понад 3 місяці;
  • рецидивні середні отити;
  • хронічний риносинусит, що не піддається лікуванню;
  • формування «аденоїдного» прикусу та деформації лицевого скелета;
  • відсутність ефекту від повноцінного консервативного курсу.

Як проходить аденотомія

Сучасний стандарт — операція під загальним наркозом з ендоскопічним контролем через ніс. Це принципова відмінність від старої методики «наосліп»: хірург бачить усе поле й видаляє тканину повністю, зокрема біля вічок слухових труб. Саме залишки тканини після сліпого видалення були головною причиною рецидивів, якими лякають батьків. Триває 20–30 хвилин, дитина зазвичай іде додому того самого або наступного дня. За потреби одночасно шунтують барабанну порожнину, якщо в ній є рідина.

Після операції

Перші дні — біль у горлі, закладеність через набряк, іноді підвищення температури. Тиждень-два обмежують гарячу й тверду їжу, фізичні навантаження, гарячу ванну, авіапереліт. Носове дихання відновлюється поступово, протягом 1–2 тижнів. Окремо варто попрацювати над звичкою: дитина місяцями дихала ротом, і після операції ця звичка нерідко зберігається — тут допомагає дихальна гімнастика, іноді разом з ортодонтом.

З чого почати

З ендоскопії носоглотки та тимпанометрії. Рентген носоглотки сьогодні майже не використовують: він дає променеве навантаження і менш точний, ніж огляд ендоскопом, який до того ж дитина переносить спокійно.